Церква не втратила соціальні позиції, вона повинна мати законодавче встановлене право діяти в суспільстві

Хотів би прокоментувати деякі тези, висловлені тут. Так, було сказано: “Церква втратила соціальні пози ції ще в часах Середньовіччя”. Мені здається, це погляд, навмисне впроваджений за радянських часів, коли за Церквою визнавали тільки “задоволення релігійних потреб” і нічого не давали робити в суспільстві. Католицька Церква (можу про неї говорити з найбільшим знанням справи), як Римо)Католицька, так і Греко) Католицька, — це величезний потенціал для суспільства. Останніми роками сотні молодих юнаків і дівчат закінчували провідні учбові заклади в Італії, Швейцарії, Ліхтенштейні, США, Польщі, інших країнах, отримуючи фах богослов’я, педагогіки, психології.

Вони не залишилися в тих країнах, вони повернулися сюди, щоб будувати свою країну, приносячи їй свій досвід і знання. І цей досвід має бути використаний. Держава в якийсь спосіб має запросити їх до співпраці — для написання підручників, до речі. При цьому, можна звернутися до досвіду Польщі, де в багатьох учбових закладах, християнських та інших, на першому році є предмет “основи християнського світогляду”, що базується на філософських і богословських підставах, але не є жодною мірою конфесійним. Він трактує питання створення світу, сенсу людського життя, того, що людину очікує після смерті. І це все є нейтральним, не забарвленим конфесійно.

Говорилося багато про те, що наші церкви мало представлені у ЗМІ. Але ж у нас багато людей, платників податків, які є віруючими, — то чи не варто, за прикладом Німеччини, надати певний час на державному телебаченні представникам релігійних громад для того, щоб вони висловили свою точку зору на ті чи інші події. Або надати час для программ для дітей. Як приклад, можу послатися на программу “Надія”, що продукується Римо-Католицькою Церквою і демонструється на “Першому національному” — дитяча програма, абсолютно не забарвлена конфесійно, і її дуже люблять дивитися діти різних релігійних громад.

І останнє. Ми повинні зупинитися на программах статевого виховання молоді. Хтось сьогодні сказав так: нехай діти ідуть до недільної школи та вірують. А решту днів? Ми маємо в нашому суспільстві культуру непошани до людського життя. І це підстава для того, щоб зосередитися на цих питаннях. Ідеться не тільки про такий безпосередній приклад, що жінки мають право абортувати своїх дітей. Ми маємо багато соціально абортованих дітей, безпритульних. І Церква, яка бажає займатися вихованням цих дітей повинна мати законодавчо встановлену можливість засновувати конфесійні церковні притулки, дитячі будинки. Це такі пропозиції для законодавчих ініціатив.

Олександр Доброєр Виступ на круглому столі «Релігійне навчання і виховання в Україні: проблеми і шляхи розв’язання» в рамках Міжнародної конференції “Релігійна освіта і виховання в Україні” (організованій Представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні). Київ, 16 вересня 2005 року

З матеріалами круглого столу можно ознайомитись в №8 (68) журналу «Національна безпека і оборона» за 2005 рік