Покликання богослова — життя на Божу славу

“Серед покликань, пробуджених в Церкві Святим Духом, виділяється покликання богослова, особливим завданням якого є здобування, в єдністі з Магістеріум Церкви, більш глибокого розуміння Божого Слова, заключенного в богодухновенному Святому Пісьмі та переказуємого живою Традицією Церкви.

За своєю натурою віра вимагає зрозуміння, бо вона відкриває людині правду про її призначення і дорогу до його осягнення. Навить якщо вираз у словах об’явленної істини перевищує наші можливості і якщо наші поняття недосконалі перед її величчю, яка перевищує знання (Еф 3, 19), то однак для розуму, який даний є нам Богом яко знаряддя пізнання правди, вона є запрошенням війти в її світло, що зробить можливим зрозуміння, принаймні в якійсь мірі, того, в що людина увіровала. Богослов’я як наука, яка відповідаючи на заклик правди шукає зрозуміння віри, допомагає Народу Божію в обгрунтованні надії перед запитанями тих, що його домагаються, згідно з апостольским наказом (див. 1 Петр 3, 15)”.

Ці слова походять з Інструкції про покликання богослова у Церкві, виданій 24 травня 1990 р. Конгрегацією Доктрини Віри. То, що ця Конгрегація присвятила данному загадненню окремий документ, свідчить про повагу та значення покликання богослова в Церкві. На сторінках “Парафіяльної Газети” ми вже публіковали деякі матеріали присвячені цьому загадненню (між іншим декілька інтерв’ю з отцем Симоном Широкорадюком).

Сьогодні ми продовжуємо розпочату тему і запрошуємо вас зустрітися з отцем Целестином Напюрковським.
Отец Станіслав Целестин Напюрковський є професором догматики та єкуменізм, керівником кафедри маріології Люблинського Католицького Університету. Своє життя він присвятив справі єдності християн, багато років був членом Міжнародної Смішанної комісії до католицько-лютеранського діалогу. Отець Целестин виховав велике число молодих богословів, між іншім з України. Минулого року він відвідав Україну (Львів, Кам’янець Подільскій, Городок) і прочитав цикл лекцій, присвяченних сучасному богослов’ю. Зараз стараннями студентів семінарії Святого Духа у Городку ці лекції готовляться до друку.

Про покликання богослова в Церкві, про шляхи розвитку українського богослов’я з отцем Целестином Напюрковським розмовляв Олександр Доброєр.

- За останні десять років отець виховав цілу плеяду богословів з посткомуністичних країн Східної та Центральної Європи, таких як Україна, Росія, Білорусь, Літва, Словакія. На Вашу думку, що їх чекає в їх вітчизні і чього може сподіватися від них Церква?

- Так, справді, і більшість з них є світськими богословами – це дуже важливо. Я так розумію сучасну ситуацію в їх Церквах. По- перше, вони напевно будуть мати труднощі в знаходженні свого місця в Церкві, щоб знайти змогу працювати згідно з отриманною підготовкою. Так виглядає, що Церкви на посткомуністичному просторі ще не готови прийняти цю нову та незвиклу ситуацію заангажовання в життя Церкви, яку створюють фактом свого існування світські богослови. Утримання для них не було і досить часто не має по сьогоднішний день. По-друге, мені б дуже хотілось, щоб вони не зважаючи на це не знехочувались. Я бажаю їм, щоб вони заховали незломну терпливість і залишилися при своєму постановлінні благовіствовати Христа.

Торкаючись цієї теми, скажу, що в серці свою ношу два прагнення, які є моїми молитовними намірами. Перший – це молитва за ієрархів, відповідальних за Церкву. Я молю Бога, щоб вони мали мужність та широки горизонти мислення, щоб знайти спосіб заангажування таких людей; щоб вони мали відповідну фантазію для того, щоб знайти для таких людей “шматок хліба” та “дах над головою”. По-друге, я молюсь в намірі моїх коханих випускників, щоб і вони не мислили вузкими стереотипними схемами (я маю професію – чекаю на відповідну пропозицію і відповідну заработну платню). Я бажаю їм самим знаходити можливості для праці, в тому числі неконвенціональні, щоб сенсовно спалюватися заради Євангелія і запалювати далі євангеличні вогні. В житті буває так, що в ситуаціях які вигладають безнадійними, коли спробуєшь робити що небудь, коли справдишся на чомусь, коли Божий Дух явно благословить и поведе справу, тоді прокинеться і апостольска фантазія високіх осіб відповідальних за Церкву. Коли вони бачуть, тоді не можуть не оцінити ваших зусіль. На початку вони дивуються, але пізніше благословляють та “приймають під свої крила”. Від своїх випускників “зі Сходу”, особливо від тих “з іскоркою”, я очикував би входження в середовища інтелігенції, та працю в масс-медіах. Я також бачив би їх як організаторів та аніматорів малих груп “християнського посвячення”, а також яко осіб, що формують наступних форматорів – це безцінна праця для будовання майбутнього. Вони могли б бути також тими, що наводять мости між молоддю України та Польщі…

- Сьогодні в Україні діють декілька учбових закладів, що дають богословську освіту. На Вашу думку для богословського та релігійного формування української молоді, що є більш важливим сьогодні – переклади вже існуючих західних підручників на українську, чи створення власних підручників?

- Не належить виключати перекладів. Нехай далека буде від нас всякого роду ксенофобія. Але “годувати” Східну та Центральну Європу тилько тим, або перед усім тим, що виробив Захід є не тількі ганебне та принизливе, але і шкодливе. І тому є багато причин. Наприклад, через західні підручники до нас часто імпортують проблеми, які є для нас чужімі, а часами і непотрібні. Маю тут на мислі так зване “богослов’я смерті Бога”, “політичне богослов’я”. Часами то бувають антиримські та антипапські погляди в той час, як в нашому регіоні Європи, в нашіх країнах ми досвідчуємо велику вартість та значення особи Папи Івана Павла II.

Надмір західної богословської літератури гамує розвиток нашої власної богословської творчості. Ми в Люблині кажемо, що приготовлений викладачем поганий конспект його лекцій є кращим від добрих записей ціх лекцій, зробленних студентами; але поганий підручник є ліпшний від доброго конспекту. За аналогією можно сказати: кращим є слабий підручник написаний нашими авторами для нас самих же від дуже доброго західного підручника. Підручники написані на Заході відображують західну вражливість; вони зазвичай не беруть під увагу (а навіть не розуміють) нашої духовної вражливості та наших проблем. Свої тези ці автори ілюструють прикладами близькими та зрозумілими на Заході, але які зазвичай нічього не говорять нашому читачеві. Ми не повинні витрачати єнергію і своє життя на травління такої “їжи”. Ми можемо і навить маємо обов’язок та покликання замислюватись над тими запитаннями, що народжуються в нашому середовищі та випливають з нашого власного досвіду віри. Ми зобов’язані до цитування нашіх мислителів, до впровадження в богослов’я наших класиків літератури, до посилання на наш народовий досвід, до роз’яснення темних сторін історіі і єкзістенції людини, що заважають прийняти Христа тим, що шукають сенсу та правди.
Все що я говорю, стосується також і моєї Вітчизни. Навить у нас, у Польщі, де вже існує багато добрих богословських осередків, ми і досі маємо більше перекладених підручників з богослов’я, ніж наших оригінальних.

- Що на Вашу думку в стані запропонувати та внести богослови Центральної та Східної Європи до богослов’я Католицької Церкви?

- Над цім треба замислюватись разом. Напевно Західній Європі ми можемо розповісти про наш досвід життя та праці в умовах терору та нищення усього, що християнське. Цій досвід має в собі елементи досить вузкі та як правило чужі для західного світу. Ми здобули своєрідний досвід стояння при Хресті в ситуації своєрідного християнскького (та ширше – релігійного) Холокосту. Не тількі наші брати євреї пережили Холокост. Його пережили також мілйони віруючих інакше. Усій Європі та цілому світу ми можему засвідчити, що зі свого болісного досвіду знаємо яким страшливим кламством є программа ощасливлення людини без Христа та проти Христові. Західній Європі ми можемо запропонувати також поглибленний досвід та богословське осмислення спасительної тайни Христа Воскреслого. Ми маємо серьозний шанс сказати Заходу ще щось дуже важливого: високе слово про велике значення віри простого народу, той віри, завдяки якій людина та народ тривають при Христі та Його Пресвятій Мати також і тоді, коли так звана християнська інтелігенція “ламається”. Ми, богослови, маємо добру нагоду опрацювати цій досвід, щоб цією рефлексією взбогатити європейське та світове богослов’я.

- В чьому була би специфічна “харизма” такого богослов’я?

- Власне про це ми й говоримо. Можна додати також величезний богословський внесок наших видатних письменників. До найбільш видатних польскіх богословів я зарахував би Адама Міцкевіча, Юліуша Словацького, Зигмунта Красінського та Ципріана Каміля Норвіда (його обов’язково треба долучити до великої трійці нашіх пророків). Росія має Достоєвського. Але ж це величайший з богословів… Я не дуже добре знаю укріїнську літературу, але напевно і ви маєте подібні постаті… Не належить чекати того, що німці, швайцайірці чи англійці опрацюють за нас ці ділянкі нашої культури, що вони опрацюють ці багаті в богословські ідеї стрефи нашого слав’янського християнського духа.

Ми маємо також незвиклий та прекрасний досвід греко-католицької Церкви, що єднає і собі східній та західний християнський світ. Незалежнє від історичних та богословських дискусій що до сенсу та значення власне такого образу християньства, в унійних Церквах ми маємо цікавий досвід буття вселенським християнином. В цьому мене переконують студія над духовною та богословською спадшиною метрополіта Андрія Шептицького.

- Одним з практичних кроків, скєрованих до пробудження співпраці богословів хідної та Центральної Європи, була організована Вами зустріч ваших випускників з цього регіону Європи, що відбулася на початку грудня у Люблині. Чього Ви очікуєте від такіх зустрічей?

- Від таких зустрічей справедливо можна очікувати багатих плодів. Від сотворіння світу не було такіх зустрічей. Ніколи ще не було спроби серьозної та ввічливої співпраці богословів з цього регіону Європи. Самім цім богословам має це створити можливість та полегшити співпрацю завдяки особистому знайомству, обміну інформацієй о фактичним стані богослов’я в іх середовищах (адреси окремих богословів та інститутів, що займаються богослов’ям), теми над якими вони працюють, прийнятий стиль праці, актуальні богословські проблеми та актуальні труднощі…

- Як Ви особисто відбираєте покликання богослова у Церкві і хто власне може бути богословом?

- Це дуже широке питанняч, як передбачаєми паводі після цьогорічних снегів. Торкнемося лише легенько цієї справи, немовби янгольским крилом.

Богословом є професор богослов’я в університеті. Він знає як методологічно вірно богословствувати. Він розглядає старі та нови проблеми, щоб перевірити старі рішення проблеми, а може й запропонувати нові. Він здатний є зауважити проблеми сучасності і похилитися над ними в пошуках відповіді на них сучасною мовою,зрозуміло для сучасної людини. Він пишить конспекти та підручники, щоб допомогти розкрити крила молодим богословьским орленятом.

Але богословами є також кілька подающих надію молодих докторантів, що закінчують власну освіту, але одночасно викладають вже богослов’я в кількох католицьких учбових закладах в Росїї та в Україні. Вони не ограничуються тільки переказом прочитаних підручников, але – користаючись з них – відважно впроваджують нові елементи, відкривая здобуті знання цілком на інного слухача. Відтворюючи, вони творять та перетворють.

В якомусь сенсі богословом був мій покійний батько Генріх з села Мрочкі Мале. Всього пару класів загальноосвітної школи – це вся його освіта. Однак він намагався жити вірою; згідно з власними можливостями намагався зрозуміти віру, якій його навчила мати та настоятель в парафіяльній спільноті в Калушині. Він вмів дати пояснення на багато запитань, так, що люди приходили радитись до нього як до пробошча. В питаннях моралі він бував пророком.

В широкому, але прекрасному значенні богословом є кожний християнин, який живе вірою та славить Бога як вміє. Сьогодні все більше говориться про богослов’є докслологічне , то значить життя на Божу славу. Таким і повинен бути справжній богослов.

Бесіду записав Олександр Доброєр, червень, 2007