<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?>
<rss version="2.0"
	xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/"
	xmlns:wfw="http://wellformedweb.org/CommentAPI/"
	xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/"
	xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom"
	xmlns:sy="http://purl.org/rss/1.0/modules/syndication/"
	xmlns:slash="http://purl.org/rss/1.0/modules/slash/"
	>

<channel>
	<title>TheoPhil&#187; социальное служение</title>
	<atom:link href="http://www.theophil.dobroyer.com/?feed=rss2&#038;tag=%D1%81%D0%BE%D1%86%D0%B8%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B5-%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5" rel="self" type="application/rss+xml" />
	<link>http://www.theophil.dobroyer.com</link>
	<description>«Решать на выцветших страницах постылый ребус бытия» И. Анненский</description>
	<lastBuildDate>Thu, 29 Jan 2015 14:42:42 +0000</lastBuildDate>
	<language>en</language>
	<sy:updatePeriod>hourly</sy:updatePeriod>
	<sy:updateFrequency>1</sy:updateFrequency>
	<generator>http://wordpress.org/?v=3.3</generator>
		<item>
		<title>Суспільний тиждень УГКЦ в Одесі</title>
		<link>http://www.theophil.dobroyer.com/?p=484</link>
		<comments>http://www.theophil.dobroyer.com/?p=484#comments</comments>
		<pubDate>Sat, 10 Dec 2011 14:42:50 +0000</pubDate>
		<dc:creator>Александр Доброер</dc:creator>
				<category><![CDATA[Религия и духовность]]></category>
		<category><![CDATA[СТАТЬИ]]></category>
		<category><![CDATA[социальная неделя]]></category>
		<category><![CDATA[социальное служение]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://www.theophil.dobroyer.com/?p=484</guid>
		<description><![CDATA[Напевно не буде перебільшенням сказати, що однією з найважливіших рис сучасного українського християнства є його особлива вразливість на суспільні питання. Про це свідчать новини християнського життя, про це свідчать публікації останніх років (вистачить хоча б для прикладу назвати потужну серію ««Джерела християнського суспільного вчення та служіння»; або видання українського перекладу Компендіуму соціальної доктрини Католицької Церкви, [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<p><a href="http://www.theophil.dobroyer.com/wp-content/uploads/uculogo.gif"><img src="http://www.theophil.dobroyer.com/wp-content/uploads/uculogo-150x150.gif" alt="" title="uculogo" width="150" height="150" class="alignleft size-thumbnail wp-image-485" /></a>Напевно не буде перебільшенням сказати, що однією з найважливіших рис сучасного українського християнства є його особлива вразливість на суспільні питання. Про це свідчать новини християнського життя, про це свідчать публікації останніх років (вистачить хоча б для прикладу назвати потужну серію ««Джерела християнського суспільного вчення та служіння»; або видання українського перекладу Компендіуму соціальної доктрини Католицької Церкви, який спільно підготували Комісія „Справедливість і мир” УГКЦ і видавництво оо. домінікан „Кайрос” з благословення Синоду Єпископів УГКЦ та Конференції римо-католицьких єпископів в Україні). <span id="more-484"></span></p>
<p>В нурті цих подій особливе місце займає традиція українських Суспільних тижнів. Ця традиція народжується на наших очах і ми усі разом є дієвими співтворцями цієї традиції.</p>
<p>Знаменним є той факт, що ідея Суспільних тижнів – яка немовби вітала в повітрі – в різний спосіб втілилась на українській землі. У витоків однієї з ініціатив стоїть пан Антуан Аржаковський. Його багатий досвід участі у французьких соціальних тижнях, його великий ентузіазм, добре відомий в Україні та далеко за її межами, дали початок насправді унікальному явищу – Екуменічним соціальним тижням. Проект «Екуменічний Соціальний Тиждень», в якому ми беремо участь, за задумом його організаторів моє стати унікальним явищем в українському масштабі та згуртувати широке інтелектуальне коло релігійних діячів, представників політикуму та соціального сектору. Треба відзначити, що організаторам це дійсно вдалося. Особливість українського Екуменічного Соціального Тижня ще й в тому, що наголос падає власне на слові «екуменічний». </p>
<p>У той же самий час відроджується ідея Суспільного Тижня УГКЦ. Перший такий Тиждень в Україні відбувся у Львові за ініціативи Митрополита Андрея Шептицького сімдесят років тому &#8212; у 1939 р. З відомих причин ця традиція була перервана. Та все ж з благословення Блаженнішого Любомира Гузара, глави Української Греко-Католицької Церкви, ідея Суспільного Тижня УГКЦ відродилась. Минулого року єпископат Української Греко-Католицької Церкви ініціював другий Суспільний Тиждень УГКЦ, який пройшов під гаслом «На шляху до солідарності українського суспільства». Суспільний Тиждень УГКЦ має можна сказати спільну ідею, що і подія, в якій ми беремо участь. Хоча їх формат і географічна розлогість є дещо різними. До прикладу Суспільний Тиждень УГКЦ наголос більше ставиться на регіональному втілені цієї ініціативи. В кожному регіоні (а цього року це планується зреалізувати у шести великих містах) вона має свої особливості, що виникають із специфіки того чи іншого регіону України.</p>
<p>Вже кілька років поспіль соціологи, політологи та політики звертають свою увагу на той факт, що в Україні все більше значення набирають регіональні еліти. Саме через те, УГКЦ так би мовити іде в регіони, щоб в локальних громадах ініціювати широкий діалог між представниками Церкви, громадськими організаціями, суспільними рухами та місцевою владою.  </p>
<p>Який формат носять ці зустрічі? Представлю це на прикладі Одеси. Одеська частина Суспільного Тижня УГКЦ пройшла 26-28 листопада минулого року. На ініціативу УГКЦ відгукнулись спільноти дванадцятьох деномінацій католицької, православної та євангельської традиції. Сам Суспільний Тиждень УГКЦ можна було б розділити на декілька елементів, зокрема на  духовну складову (екуменічні молитви), наукову складову (відкриті лекції, зустрічі із молоддю та викладачами в Одеському національному університеті), культурну складову (благодійний концерт в пресвітеріанської церкві Одеси, усі кошти з якого було передано на кошт однієї з благодійних організацій міста). Крім того було проведено методичні семінари для працівників громадських організацій, зустрічі, та тренінг лідерства для представників громадських організацій та релігійних спільнот.</p>
<p>У моєму переконанні, усі подібні соціальні ініціативи, як Екуменічний Соціальний Тиждень у Львові, так і Суспільний Тиждень УГКЦ становлять гарну нагоду для самовираження та росту християн, стверджують їхній особливий внесок в зміну земного порядку. Ця ініціатива становить правдиву культурну лабораторію, в якій можна ділитися роздумами та досвідом, вивчати проблеми, що повстають у суспільстві, та планувати нові напрямки діяльності. </p>
<p><em>Олександр Доброєр. Доповідь на Другому екуменічному соціальному тиждні &laquo;Соціальна відповідальність&raquo;. Львів, 5 жовтня 2009</em></p>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://www.theophil.dobroyer.com/?feed=rss2&#038;p=484</wfw:commentRss>
		<slash:comments>0</slash:comments>
		</item>
		<item>
		<title>Святыми не рождаются&#8230;</title>
		<link>http://www.theophil.dobroyer.com/?p=444</link>
		<comments>http://www.theophil.dobroyer.com/?p=444#comments</comments>
		<pubDate>Mon, 31 Oct 2011 09:55:15 +0000</pubDate>
		<dc:creator>Александр Доброер</dc:creator>
				<category><![CDATA[ПОРТРЕТЫ]]></category>
		<category><![CDATA[Портреты современников]]></category>
		<category><![CDATA[монашествующие]]></category>
		<category><![CDATA[онкология]]></category>
		<category><![CDATA[социальное служение]]></category>
		<category><![CDATA[хоспис]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://www.theophil.dobroyer.com/?p=444</guid>
		<description><![CDATA[Накануне торжества Всех Святых нам хотелось бы рассказать о человеке, который, совершая свое земное странствие, следуют путем святости и указывает его другим. «Святой» называют ее многие, кто знаком с нею лично. Но она не любит, когда ее личность привлекает внимание прессы или «сильных мира сего». В «укрытии» и молчании она совершает свой подвиг любви и [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<p><a href="http://www.theophil.dobroyer.com/wp-content/uploads/с.МаргаритаКукина.jpg"><img src="http://www.theophil.dobroyer.com/wp-content/uploads/с.МаргаритаКукина-150x150.jpg" alt="" title="с.МаргаритаКукина" width="150" height="150" class="alignleft size-thumbnail wp-image-847" /></a>Накануне торжества Всех Святых нам хотелось бы рассказать о человеке, который, совершая свое земное странствие, следуют путем святости и указывает его другим. «Святой» называют ее многие, кто знаком с нею лично. Но она не любит, когда ее личность привлекает внимание прессы или «сильных мира сего». В «укрытии» и молчании она совершает свой подвиг любви и милосердия. Разговорить ее мне удалось лишь благодаря тому, что с этим человеком нас связывает давняя дружба, которой я весьма дорожу.<span id="more-444"></span></p>
<p>Сестра Маргарита внешне напоминает русских сестер милосердия времен Первой мировой войны. Всегда подтянутая, энергичная. От нее никогда не услышишь: «Сейчас у меня нет времени». У нее всегда есть время и на больных, и на членов их семей. Каждого выслушает, поможет. Сестра Маргарита возглавляет хоспис* в городе Иркутске. Это уникальная инициатива, потому что это единственный в России хоспис, в работе которого участвуют государственная власть и Католическая Церковь. Это вообще первый опыт за всю историю России, когда Католическая Церковь работает рука об руку с государством под одной крышей.</p>
<p>А началось все с беседы, состоявшейся в начале сентября 1999 г. между Апостольским нунцием Джоном Буковским, епископом Ежи Мазуром и представителями областной и городской администрации Иркутска. Говорилось в целом о сотрудничестве в социальной сфере, и решено было открыть хоспис для онкологических больных. Первоначально планировали, что здание для него будет выстроено и он откроется, так сказать, с нуля. Однако, позднее городские власти предложили оборудовать хоспис на базе одной из действующих городских больниц.</p>
<p>Возглавить хоспис епископ Мазур предложил сестре Маргарите Кукиной из Ордена святого Карла Боромео. И сестра Маргарита, которая после формации в Польше собиралась ехать на постоянную работу и место жительства в Красноярск, с одобрения свое настоятельницы приняла это предложение.<br />
- Когда я впервые пришла в больницу, где мы открывали хоспис, на меня небрежно посмотрела одна из медсестер и сказала: «Вот вешалка, здесь можете повесить свой плащ». Это было единственное «мое место» в этой больнице. Ведь кто я была для работающих здесь людей: никому не известная монахиня, да и образованная ли?..</p>
<p>Однако удивительное душевное тепло, излучаемое сестрой Маргаритой, ее умение вести диалог, ее профессиональная компетентность и забота о каждом человеке растопили лед. Сейчас она имеет в больнице свой кабинет, к ней приходят за советом и больные, и врачи.</p>
<p>- Создание хосписов связано с тем новым направлением в современной медицине, которое называют паллиативной медициной, &#8212; продолжает сестра Маргарита. &#8212; Слово «paliam” в греческом языке обозначает «широкий плащ», который мог укрыть всего человека. Значит и хоспис должен взять под свою опеку и заботится обо всем человеке – вместе с его онкологическим заболеванием, с какими то др. сопутствующими болезнями, с побочными эффектами лекарств, а также с его психикой, душой, семьей, привычками и всем тем, что раньше составляло жизнь этого человека.<a href="http://www.theophil.dobroyer.com/wp-content/uploads/с.Маргарита-Кукина.jpg"><img src="http://www.theophil.dobroyer.com/wp-content/uploads/с.Маргарита-Кукина-150x150.jpg" alt="" title="с.Маргарита Кукина" width="150" height="150" class="alignright size-thumbnail wp-image-849" /></a></p>
<p>Сестра Маргарита знает об этом не понаслышке. По образованию она – медик. Она имеет диплом Иркутского мединститута, сертификаты Института усовершенствования врачей (экономика и организация фармакологической деятельности) и сертификат Отдела паллиативной и онкологической медицины Медицинской Академии в Познани (Польша).</p>
<p>- По светским меркам у меня была отличная жизнь, &#8212; вспоминает сестра Маргарита. &#8212; Я закончила университет, работала на очень хорошей должности в медицинском департаменте Красноярской краевой администрации. У меня было все, что нужно: друзья, карьера, деньги. Но я постоянно испытывала чувство, что всего этого недостаточно человеку для счастья. Я искала Бога. И когда нашла Его, решила посвятить Ему всю свою жизнь. Так я оказалась в Католической Церкви, а затем у сестер-боромеушек.</p>
<p>Мы ходим по иркутскому хоспису, где одновременно пребывает сорок человек. Я спрашиваю сестру, как работает хоспис, в чем его отличие от других стационаров. Она объясняет:<br />
- Хоспис должен работать в нескольких направлениях. Прежде всего, хоспис работает для людей, которые нуждаются в постоянной круглосуточной заботе. Для них открывается стационар. Здесь люди получают необходимое лечение. Само онкологическое заболевание продолжает лечиться, если это возможно. Но чаще всего, важно помочь человеку не страдать от боли с использованием противоболевых средств. Важно помочь человеку не страдать от других неприятностей, вызванных тем, что он постоянно находится в кровати, не может вставать, не может почистить зубы, не может самостоятельно совершать туалет, не может ухаживать за собой. Часто эти люди даже не в состоянии проглотить собственную слюну. И о них заботится вся команда, работающая в стационаре.</p>
<p>- Кроме этого, &#8212; продолжат сестра Маргарита, &#8212; хоспис работает с семьями таких больных, учит их ухаживать, учит принимать это состояние, не думать, что все заканчивается смертью на Земле. Учит помогать больному пережить его тяжелое страдание. Помимо этого в хосписе важно иметь подготовленных людей, обслуживающих тех, кто находится дома. Он также болеет, также страдает, но семья в состоянии ухаживать за ним и поэтому важно, чтобы подготовленные люди приезжали каждый день, помогали в том, чтобы привезти необходимое лечение, помогали семье ухаживать за больным.</p>
<p>Иркутский хоспис отличается от традиционных европейских хосписов по ряду параметров. Например, в нем есть места не только для онкологических больных, но и тех, кого мы называем «социальные больные». Это – те люди, которые оказались волею судьбы без средств, без семьи и заботы. У кого-то семьи нет вообще. Нет дома, квартиры. А некоторые не имеют возможности остаться в семье, потому что нет тех, кто бы заботился о них круглосуточно. Таких здесь около двух десятков. Некоторые не имеют даже одежды, чтобы уйти из хосписа, когда закончится курс лечения. Обычно они находятся здесь после травм, переломов, обморожений. Здесь они проходят курс реабилитации в течение 2-3 месяцев. Потом для них стараются оформить документы, может быть, в места в домах инвалидов. Дается им денежное пособие на первое время. Сотрудники хосписа стараются и для них сделать все возможное, чтобы они не почувствовали себя забытыми, ненужными. Чтобы они почувствовали, что их тоже любит Господь. Чтобы они знали, что наш Отец Небесный ожидает их как заблудших сынов.</p>
<p>Однако, основную часть клиентуры хосписа составляют онкологические больные, требующие палиативной опеки. Палиативная медицина строится на совершенно иных принципах, чем традиционная медицина. У нас в течение многих лет казалось, что человек должен силой воли справиться со всеми трудностями, со всеми болями. Но сейчас мы видим, какие плоды принесла такая наука, такое учение. Палиативная медицина раскрывает перед нами иной аспект существования больного человека: человек должен заботиться о душе. Именно в терпении он приходит к вопросу – а зачем живу, зачем страдаю. Поэтому очень важно помочь человеку найти смысл существования, смысл жизни вместе с тяжелой болезнью. А также помочь его семье принять таким, каков он есть – слабого, нервного, нетерпеливого. Здесь больной (да и врач) чувствует, что изменяется его философия жизни, что фундаментом является не только та сила, на которую он рассчитывал раньше, а ищет смысл в общении с Богом. Ищет тех близких отношений, которые помогли бы ему принять свои страдания, свое беспомощное состояние.</p>
<p>- И как монахиня, и как врач я считаю необходимым помочь и тем сотрудникам хосписа, которые каждый день видят умирающих. Они видят здесь свою беспомощность. Ведь нас учили, что качество работы врача оценивается по людям, вышедшим из больницы. В хосписе трудно ожидать, что большой процент людей выйдет здоровыми из него. Скорее, происходит другое. И тогда перед врачом встает вопрос – «нужен ли я здесь». Медсестра не знает, что ей делать, когда видит больного в коме, и закрывает за собою дверь. Они собирают в себе эти отрицательные эмоции и иногда не знают, что с ними делать. Важно людям верующим прийти им на помощь и научить их соединять эти страдания со страданиями Христа. Конечно, это не происходит в один день, особенно здесь в России, когда о Боге говорят как о чем-то экзотическом, где человек верующий и практикующий – это большая редкость.</p>
<p>Позднее, уже в кабинете сестры Маргариты за чашкой горячего чая, настоянного на сибирских травах, мы говорим об Украине. Ни для кого не секрет, что в нашей стране постоянно растет процент онкологических заболеваний. А значит, постоянно увеличивается число больных, нуждающихся в помощи до самой последней минуты. Насколько мы знаем, очень часто людей после химиотерапии, после облучения выписывают домой, и там они остаются один на один со своим заболеванием, со своим страданием и терпением. И только очень близкие люди видят это и страдают вместе с ним. Теряется смысл жизни. Нет возможности сохранить достоинство человека. Человек, страдающий долго и тяжело, это &#8212; большое бремя для своих близких. И поэтому есть необходимость открывать хосписы и у нас. Но это сопряжено с рядом формальных трудностей. С чего бы можно было начать, спрашиваю я.</p>
<p>- Начните с домашнего хосписа, &#8212; советует сестра. – Это наиболее простой вариант. Очень важно в этом случае подготовить достойную команду, которая бы брала на себя различные задачи. Одна из них – помочь больным на дому, а также научить семьи ухаживать за больными в домашних условиях. Другая – показать органам здравоохранения, что такая опека гораздо дешевле обойдется для государства и создаст определенные удобства. Ибо когда приезжаешь к больному, который уже известен, известен его курс лечения, дозировки, принимаемые препараты, то гораздо легче оказать ему помощь. И семья себя будет чувствовать более безопасно в трудных ситуациях, ибо обращается к тем, с кем уже работает давно и им не нужно объяснять с самого начала, что происходит и доказывать, что больной нуждается в помощи.<br />
Провожая меня, сестра Маргарита говорит об ответственности христиан за лицо мира. Мы говорим о том, что много прихожан могло бы в качестве добровольцев включиться в работу таких домашних хосписов (именно так происходит в Иркутске).</p>
<p>- Я думаю, &#8212; говорит она мне на прощанье, &#8212; что у нас в России, у тебя в Украине да и в других пост-советских странах очень важно научить людей искать Бога, искать его не только в стенах церкви, но и в том страдающем Христе, который есть в этих больных.</p>
<p><em>Александр Доброер для издания &laquo;Свет Евангелия&raquo; 2001год</em></p>
<p><em>* Хоспис (от лат. Hospitium- приют, пристанище)– это своего рода стационар, где неизличимо больной человек достойно и по-человечески может приготовиться к, пожалуй, самому важному моменту всей своей жизни – смерти.</em></p>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://www.theophil.dobroyer.com/?feed=rss2&#038;p=444</wfw:commentRss>
		<slash:comments>0</slash:comments>
		</item>
		<item>
		<title>Церква не втратила соціальні позиції, вона повинна мати законодавче встановлене право діяти в суспільстві</title>
		<link>http://www.theophil.dobroyer.com/?p=431</link>
		<comments>http://www.theophil.dobroyer.com/?p=431#comments</comments>
		<pubDate>Mon, 10 Jan 2011 07:34:20 +0000</pubDate>
		<dc:creator>Александр Доброер</dc:creator>
				<category><![CDATA[Семья: политика, отношения, воспитание]]></category>
		<category><![CDATA[СТАТЬИ]]></category>
		<category><![CDATA[социальное служение]]></category>
		<category><![CDATA[Церковь]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://www.theophil.dobroyer.com/?p=431</guid>
		<description><![CDATA[Хотів би прокоментувати деякі тези, висловлені тут. Так, було сказано: “Церква втратила соціальні пози ції ще в часах Середньовіччя”. Мені здається, це погляд, навмисне впроваджений за радянських часів, коли за Церквою визнавали тільки “задоволення релігійних потреб” і нічого не давали робити в суспільстві. Католицька Церква (можу про неї говорити з найбільшим знанням справи), як Римо)Католицька, [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<p><a href="http://www.theophil.dobroyer.com/wp-content/uploads/krugly-stol.jpg"><img src="http://www.theophil.dobroyer.com/wp-content/uploads/krugly-stol-150x150.jpg" alt="" title="krugly-stol" width="150" height="150" class="alignleft size-thumbnail wp-image-441" /></a>Хотів би прокоментувати деякі тези, висловлені тут. Так, було сказано: “Церква втратила соціальні пози ції ще в часах Середньовіччя”. Мені здається, це погляд, навмисне впроваджений за радянських часів, коли за Церквою визнавали тільки “задоволення релігійних потреб” і нічого не давали робити в суспільстві. Католицька Церква (можу про неї говорити з найбільшим  знанням справи), як Римо)Католицька, так і Греко) Католицька, — це величезний потенціал для суспільства. Останніми роками сотні молодих юнаків і дівчат закінчували провідні учбові заклади в Італії, Швейцарії, Ліхтенштейні, США, Польщі, інших країнах, отримуючи фах богослов’я, педагогіки, психології.<span id="more-431"></span> </p>
<p>Вони не залишилися в тих країнах, вони повернулися сюди, щоб будувати свою країну, приносячи їй свій досвід і знання. І цей досвід має бути використаний. Держава в якийсь спосіб має запросити їх до співпраці — для написання підручників, до речі. При цьому, можна звернутися до досвіду Польщі, де в багатьох учбових закладах, християнських та інших, на першому році є предмет “основи християнського світогляду”, що базується на філософських і богословських підставах, але не є жодною мірою конфесійним. Він трактує питання створення світу, сенсу людського життя, того, що людину очікує після смерті. І це все є нейтральним, не забарвленим конфесійно.</p>
<p><a href="http://www.theophil.dobroyer.com/wp-content/uploads/dobrojer-razumkov.jpg"><img src="http://www.theophil.dobroyer.com/wp-content/uploads/dobrojer-razumkov-150x135.jpg" alt="" title="dobrojer-razumkov" width="150" height="135" class="alignright size-thumbnail wp-image-442" /></a>Говорилося багато про те, що наші церкви мало представлені у ЗМІ. Але ж у нас багато людей, платників податків, які є віруючими, — то чи не варто, за прикладом Німеччини, надати певний час на державному телебаченні представникам релігійних громад для того, щоб вони висловили свою точку зору на ті чи інші події. Або надати час для программ для дітей. Як приклад, можу послатися на программу “Надія”, що продукується Римо-Католицькою Церквою і демонструється на “Першому національному” — дитяча програма, абсолютно не забарвлена конфесійно, і її дуже люблять дивитися діти різних релігійних громад.</p>
<p>І останнє. Ми повинні зупинитися на программах статевого виховання молоді. Хтось сьогодні сказав так: нехай діти ідуть до недільної школи та вірують. А решту днів? Ми маємо в нашому суспільстві культуру непошани до людського життя. І це підстава для того, щоб зосередитися на цих питаннях. Ідеться не тільки про такий безпосередній приклад, що жінки мають право абортувати своїх дітей. Ми маємо багато соціально абортованих дітей, безпритульних. І Церква, яка бажає займатися вихованням цих дітей повинна мати законодавчо встановлену можливість засновувати конфесійні церковні притулки, дитячі будинки. Це такі пропозиції для законодавчих ініціатив.</p>
<p><em>Олександр Доброєр Виступ на круглому столі &laquo;Релігійне навчання і виховання в Україні: проблеми і шляхи розв&#8217;язання&raquo; в рамках Міжнародної конференції “Релігійна освіта і виховання в Україні” (організованій Представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні). Київ, 16 вересня 2005 року</em></p>
<p>З матеріалами круглого столу можно ознайомитись в №8 (68) журналу <a href="http://www.uceps.org/additional/NSD68_ukr.pdf">&laquo;Національна безпека і оборона&raquo;</a> за 2005 рік</p>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://www.theophil.dobroyer.com/?feed=rss2&#038;p=431</wfw:commentRss>
		<slash:comments>0</slash:comments>
		</item>
	</channel>
</rss>
